Change to Ukrainian interface versionChange to English interface versionChange to Russian interface versionHome pageClear last query resultsHelp page
Search for specific termsBrowse by subject categoryBrowse alphabetical list of titlesBrowse by organizationBrowse special topic issues

close this bookЧОРНОБИЛЬ СЬОГОДНІ (WIT; 1995; 12 сторiнок)
View the documentТЕМА ВИПУСКУ: СУСПІЛЬНА ДИСКУСІЯ ЩОДО ВИЖИВАННЯ ЗНЕШКОДЖЕННЯ РАДІОАКТИВНИХ ВІДХОДІВ?
View the documentГЛОБАЛЬНА ПРОБЛЕМА
View the documentСКЛАДУВАННЯ РАДІОАКТИВНИХ ВІДХОДІВ
View the documentРАДЯНСЬКА СПАДЩИНА
View the documentДЕЯКІ ПИТАННЯ, ЩО РОЗВ'ЯЗУЮТЬСЯ
View the documentПІДЗЕМНІ СХОВИЩА
View the documentВІДКРИТІСТЬ ТА ГРОМАДСЬКЕ ОБГОВОРЕННЯ
View the documentЯДЕРНА ЕНЕРГІЯ «ДОРІВНЮЄ» КУЛЬТУРНІЙ ПЕРЕВАЗІ
View the documentКАЗАХСТАН І НОВА ЗЕМЛЯ
View the documentЯДЕРНИЙ ШАНТАЖ
 

ЧОРНОБИЛЬ СЬОГОДНІ

Чорнобильська радіоактивна спадщина відчувається навіть в таких далеких регіонах, як Уельс, де деякі вівці піддалися сильному зараженню, І Італія, де, як повідомлялось,   були виявлені заражені овочі і молочні продукти. Однак найбільш жахливому впливу піддалися діти, особливо українські, що проживали поряд з ре­актором тоді, коли від­булася катастрофа. У відповідь на звернення до світової громадськості за допомогою дві країни зразу ж запропонували прийняти юних жертв гострого радіаційного ураження. Ізраїль зобо­в'язався прийняти 50 єврейських дітей, а Куба запропонувала прийняти спочатку 10000 дітей, а до 2000 року - 50000. З 1990 року діти тисячами приїжджали в Тарару, на Кубу для лікування хвороб, пов'язаних з аварією на ЧАЕС. Етнічний склад Тарари став тепер, в основному, українським, перетворившись з прибережного містечка в 20 кілометрах від Гавани і місця літнього відпочинку в реабілітаційний центр.

У місті є парк відпочинку, спортивні майданчики, невеликий зоопарк і центральний госпіталь на 350 ліжок. Самовідданий кубинський персонал з 400 чоловік включає в себе 50 лікарів і 80 медсестер, які щодня приїжджають на автобусі з Гавани. Двомовна російсько-українська школа вкомплектована викладачами-добровольцями, в основному, це батьки, що приїхали до своїх дітей. Деякі з пацієнтів, що довгий час перебувають тут, навчилися говорити по-іспанськи і танцювати сальсу.

Коли Олексію Юностенку було 6 років, йому поставили діагноз «лейкемія», і український лікар вважав, що жити йому залишилося лише З місяці. Батько хлопчика у відчаї звернувся до Кубинської медичної комісії в Києві і дитину зразу відібрали для відправки в Тарору. Після чотирьох років лікування і фізіотерапії Олексій живий, бігає і посміхається.

Багатьом дітям не пощастило, вони не витримали переїзду, а багато з них були не в змозі реагувати на лікування так, як того хотілося лікарям.
Чорнобильська катастрофа призвела до викиду цезію-137, ллутонію-239 і -240 прямо в атмосферу. У маленьких дітей імунна система розвинена не настільки, щоб ефективно боро­тися з деякими вірусами, і ще менше, щоб протистояти ней­мовірним смертельним дозам радіоактивних речовин. В резуль­таті цього нещастя ще більше постраждали діти, що ще не народилися: деякі народилися мертвими, інші - виродками, що надало виразу «фізично нероз-винені» нового, жахливого значення.

Після краху Совєтів виникло питання про те, чи зможе Тарара продовжувати лікування. Кубин­ська економіка дуже постраждала в останні роки через спаду світовій економіці, а ембарго США, що залишається, не допомагає у лікуванні тяжко-хворих дітей. «Зараз, - говорить один із співробітників госпіталю,- у нас на Кубі не так багато продо­вольства, але це не означає, що ми можемо ігнорувати дітей, які стали жертвами такої трагедії, як Чорнобиль». Залишається споді­ватися, що ці почуття поділяють світові лідери, що мають можли­вість здійснювати позитивні дії.

ДЖЕРЕЛО: Progressive, November. 94.

to next section

[Ukrainian]  [English]  [Russian]