Change to Ukrainian interface versionChange to English interface versionChange to Russian interface versionHome pageClear last query resultsHelp page
Search for specific termsBrowse by subject categoryBrowse alphabetical list of titlesBrowse by organizationBrowse special topic issues

close this bookВизначення екологічної освіти (UNESCO; 46 сторiнок)
View the documentII. Значення екологічної освіти
View the documentIV. Проблеми екологічної освіти в сучасній школі
Open this folder and view contentsV. Заняття та приклади
 

Визначення екологічної освіти

Вступ

Екологічна освіта пропонує шкільним вчителям безліч важливих починань та можливостей. Їх розмаїтість зумовлена охопленням суміжних тем (часто на межі між природничими і суспільними науками), крім того тут розглядаються події, суперечливі думки, спостереження та явища, важливі для молодого покоління. Серед типових завдань є спостереження за тим, у якому порядку їдять птахи з годівниці, або опис шляху води з ріки до кухонного зливу і назад у ріку. Проте, екологічну освіту вчителі застосовують і для навчання мистецтва аргументувати, готуючи до участі у дебатах з проблем місцевого землекористування, або коли на уроці математики потрібно підрахувати об'єм використаних пелюшок на міському звалищі, чи дослідити на підставі історичної літератури стиль життя американських індіанців. Екологічна освіта здатна підсилити уроки мови, математики, історії, вона може включати вивчення голубів, хімії грунтів або чинного законодавства. Класом для неї може служити як місто, так і цвинтар чи суд. Вона також спроможна залучати обговорення суперечливих питань.

Однак, екологічна освіта - це не просто окрема тема, її цілі виходять за межі звичайного засвоєння інформації. Завданням екологічної освіти є формування активної спільноти, інтелектуально та психологічно готової повернутись обличчям до проблем довкілля і вирішувати їх.

Це дещо інший стиль викладання: Вам слід бути відвертими і готовими переключатись з однієї проблеми на іншу. Але набувши досвіду, Ви повністю відкриєте для себе насолоду викладання. Ваші учні теж відкриють у собі нові можливості.

Джон Шіер, учитель середньої школи у Спрінгфілді, штат Міссурі, США

Більшість педагогів наважуються викладати науку про довкілля, бо розуміє, що існують невідкладні критичні проблеми, котрі потребують вирішення. Проблеми ці переважно складні та суперечливі. Тому, навіть якщо педагог хоче переконати учня щодо "правильної" відповіді, екологічна освіта загалом повинна відповідати принципові, згідно з яким вирішувати проблему та оцінювати інформацію можна з різних позицій. Для вирішення проблем довкілля, зокрема тих, з якими люди зіткнуться у наступні 50 років, необхідно поєднати знання, ставлення, мотивацію, навички та відданість справі. Екологічна освіта у школі допомагає учням здобути все це. У результаті, певною винагородою за працю у сфері екологічної освіти часто стає зростання зацікавленості та викладацької майстерності самих вчителів.

Ваше визначення екологічної освіти може відрізнятись для різних вчительських аудиторій, і дана брошура Вам у цьому допоможе. Для захисту навколишнього середовища екологічна освіта може зробити значний і важливий внесок (с. 9). Аналогічно, з освітньої точки зору існують інші вагомі причини для сприйняття вчителями екологічної освіти (с. 8). Оскільки історія часто є відповідною основою для пояснення тенденцій і відповіді на запитання, дана брошура пропонує теж короткий огляд походження екологічної освіти (с. 10-11) і закінчується кількома висновками (с. 12-13).


I. Суть екологічної освіти

Починаючи з 70-х років XX століття, екологічну освіту характеризували як метод навчання, що поєднує науку, технології, економіку, політику, людей та довкілля. Екологічна освіта суттєво відрізняється від попередніх версій "освіти про природу", оскільки зосереджується на взаємозв'язках між людиною та її довкіллям. Вона також відмінна від науки про довкілля - наукового вивчення цих взаємозв'язків - бо зацікавлена у цінностях та навичках так само, як у знанні.

Стислий огляд

Екологічна освіта у Сполучених Штатах Америки відзначається такими особливостями:

1

Вивчення та вирішення проблем довкілля включає суспільну складову.

Вирішення проблем довкілля не належить виключно до науки, воно має історичний, політичний, економічний, культурний та багато інших аспектів. Відповідно, довкілля - це не лише сосни та вовки, але й будівлі, автостради та морські танкери. Заняття 2-5 можна використати для обговорення даного підходу.

2

Екологічна освіта базується на знанні соціальних та екологічних систем.

Знання становить основу для аналізу проблем довкілля, вирішення існуючих конфліктів та запобігання новим. Заняття 5 і 10 висвітлюють цю особливість.

3

Екологічна освіта охоплює емоційну сферу: ставлення, цінності та самопосвята є необхідними чинниками для побудови самодостатнього суспільства

Роль педагогів в охопленні сфери почуттів не завжди є легкою. Проте, вони пояснюють учням, що існують різні особисті цінності, які перешкоджають досліджувати походження реальних випадків. Саме різні системи цінностей часто є причиною суперечок. Заняття 6-8 допоможуть вчителям переконатись у цьому.

4

Екологічна освіта дає можливість виробити навички, що сприятимуть вирішенню проблем учнями.

Серед цих навичок:

- Спілкування: слухання, публічний виступ, переконливий стиль викладу, графічне оформлення;

- Вивчення: планування досліджень, робота у бібліотеці, проведення інтерв'ю, аналіз даних;

- Груповий процес: керування, прийняття рішень, співпраця.


Заняття 9 і 10 допоможуть продемонструвати ці навички.

Дещо про зв'язок з реформою освіти

Екологічна освіта може стати ефективним знаряддям реалізації цілей освітньої реформи, зокрема тому, що їх об'єднує подібність мети і результату. В одних випадках ідеальну "нішу" для екологічної освіти забезпечує увага до реальних проблем та навичок, потрібних для їх вирішення. В інших, де процес викладання опирається на здійснені учнями відкриття, навчальні матеріали про довкілля можуть відчутно збагатити його. Наведено два приклади такого тісного, хоч і не відразу очевидного, зв'язку.

Навички вищого порядку

Екологічна освіта може посилити розвиток навичок вищого порядку - наприклад, критичне, творче і синтетичне мислення та здатність вирішувати проблеми, - оскільки пропонує для вивчення та відтворення реальні проблеми, а також теми, котрі можна застосовувати до рівня розвитку окремих груп учнів.

Основною метою освіти є "навчити учнів думати", тобто розвинути у них здатність розуміти і аналізувати складну інформацію та застосовувати її у новій ситуації. Ті, хто стурбований підтримкою та покращенням якості довкілля, особливо зацікавлені у розвитку освітніх механізмів, що допомагали б учням зрозуміти взаємозв'язок між природною і людською діяльністю - економічною, громадською і політичною - та вирішувати проблеми. Таким чином, екологічна освіта забезпечує цілісний контекст для вироблення навичок вищого порядку з мислення і засвоєння.

Громадянська освіта

Припускають, що вирішувати породжені цивілізацією складні проблеми довкілля буде легше, якщо кожен володітиме знаннями про довкілля та здобуде навички його збереження. Таким чином, переконливим логічним обгрунтуванням для екологічної освіти є потреба у загальній громадській освіті. Сподіваються, що при достатній екологічній освіті поведінка громадян стосовно довкілля буде більш розважливою, а їх індивідуальний та груповий негативний вплив відчутно зменшиться. Громадяни самі будуть визначати, започатковувати та підтримувати заходи, спрямовані на вирішення проблем довкілля. Можливо, така програма дозволить учням застосувати на практиці набуті навички одночасно з визначенням способів вирішення проблем місцевого довкілля. Нарешті, екологічна освіта забезпечує також професійний підхід для тих, хто планує зробити кар'єру у сфері захисту довкілля, бо лише досвід, який базується на прикладних дослідженнях, дає необхідні знання для вирішення даних питань. Таким чином, об'єднавши екологічну та громадську освіту, можна суттєво покращити якість як життя, так і довкілля.

Хоча особливості розвитку, що зумовили появу екологічної освіти у США, є унікальними для цієї країни, все ж подібні суспільні, наукові та екологічні події відбувались у всьому світі. Так само як США, багато інших країн усвідомили потребу в екологічній освіті, а їхня плідна співпраця посилила глобальний розвиток цієї освіти. Протягом 1974-1978 років Організація Об'єднаних Націй координувала низку зібрань з метою надання міжнародного визначення екологічній освіті.

Делегації, що у 1977 році зібрались на Міжурядову конференцію ООН у Тбілісі (Грузія), домовились про наступне визначення екологічної освіти:

Екологічна освіта - це процес виховання населення Землі в усвідомленні та турботі про все довкілля і взаємопов'язаних питань; таким, що має знання, навички, ставлення, мотивацію і обов'язок окремо та спільно працювати над вирішенням поточних проблем та запобіганням появі нових. (ЮНЕСКО, 1978)

Характерною особливістю даного визначення є те, що екологічна освіта сприяє залученню громадян до вирішення пов'язаних з довкіллям проблем. Питання "Наскільки вчитель може координувати таке залучення?" викликало цікаву і жваву дискусію серед теоретиків та практиків. Звичайно, у більшості шкіл вчитель має виняткове право, якщо не обов'язок, впливати на поведінку дітей таким чином, щоб вони не хитрували, не брехали і не крали. У спільнотах, де обов'язковою є переробка відходів, вчителів теж заохочують прищеплювати учням новий стиль поведінки. Однак, чи підтримає суспільство підхід, що заохочуватиме учнів вивчати, аналізувати та діяти , опираючись на результати власного аналізу, у випадку складніших проблем? Там, де спільнота ще не дійшла згоди щодо вирішення окремого питання чи стилю поведінки, дії молодих людей можуть тлумачитись як результат однобокого підходу вчителя до проблеми.

На конференції у Тбілісі також вироблено 12 положень під назвою "Провідні принципи екологічної освіти" (с. 8), що стосуються глобальнішого процесу, ніж просто шкільна освіта, їх аудиторія охоплює дорослих громадян та фахівців довкілля (ЮНЕСКО, 1978). Освітяни, філософи, дослідники, автори навчальних програм працюють над втіленням даних принципів уже понад 20 років. При створенні матеріалів для учнів, вчителів та громадян у США зосереджувались на кількох темах. Дві з них наведено нижче.

Обізнаність з проблемами довкілля.

Сьогодні найважливішим завданням екологічної освіти є формування суспільства, обізнаного з проблемами довкілля. Звісно, дехто заперечуватиме, що екологічна грамотність є необхідною передумовою для вироблення відповідальної поведінки з метою покращення стану довкілля. Проте поняття "екологічна грамотність" не всі розуміють однаково. Хоч даний термін обговорюється уже кілька десятиліть, вдалось лише створити його позитивний образ, проте без поглиблення змісту.

Характерною рисою екологічної освіти є її орієнтація на діяльність: істотною тут є здатність сприймати і тлумачити інформацію про відносний стан екосистем та вживати заходів для їх підтримання, збереження або покращення.

Нам потрібна нова етика, що охоплювала б рослин і тварин так само як людей, щоб людські спільноти жили у гармонії зі світом природи, від якого залежить їх виживання та добробут.

Стратегія збереження світу, 1980


Провідні принципи екологічної освіти.
Екологічна освіта повинна:

1. Розглядати все довкілля як єдине ціле - природне та створене людиною, технологічне та суспільне (економічне, політичне, культурне, історичне, моральне та естетичне).

2. Тривати протягом всього життя, починаючись у дошкільному віці та проходячи через усі формальні та неформальні етапи навчання.

3. Застосовувати міжпредметний підхід, використовуючи конкретний зміст кожного предмету для того, щоб уможливити цілісне і виважене розуміння.

4. Вивчати основні проблеми довкілля з місцевої, національної, регіональної і міжнародної точок зору, так щоб учні отримали інформацію про умови довкілля в інших географічних районах світу, історичну перспективу.

5. Зосереджуватись на реальних та майбутніх ситуаціях у довкіллі, враховуючи водночас історичну перспективу.

6. Популяризувати важливість та необхідність місцевої, національної і міжнародної співпраці для запобігання і вирішення проблем довкілля.

7. Докладно обмірковувати аспекти планів розвитку довкілля.

8. Уможливити участь учнів у плануванні власного навчання, а також у прийнятті рішень та визнанні їх наслідків.

9. Виходити з вікових особливостей володіння знаннями, навичками з вирішення проблем і розуміння цінностей стосовно довкілля, особливо наголошуючи на ставленні учнів до місцевого довкілля у ранньому віці.

10. Допомагати учням виявляти ознаки та справжні причини проблем довкілля.

11. Наголошувати на складності проблем довкілля, а значить, на потребі розвитку критичного мислення і навичок вирішення проблем.

12. Використовувати для навчання різне оточення і широкий спектр освітніх підходів з акцентом на практичну діяльність та особистий досвід.

Дехто пропонує визначати екологічну грамотність, характеризуючи поведінку. Тобто, людина повинна вміти продемонструвати у певній зрозумілій формі знання ключових концепцій, набуті навички, відкритість щодо вирішення суперечливих питань тощо. Більшість інших видів грамотності теж визначають через пізнання. Однак, хоча знання і вважають необхідною передумовою виваженої поведінки та діяльності, не бракує теж протилежних думок про індивідуальне і загальне ставлення до довкілля. Вони спростовують припущення про те, що зміни у поведінці є безпосереднім наслідком потрібних знань і навичок.

Відповідальне ставлення до довкілля

Вже згадувалось, що встановлення екологічною освітою колективних навичок та цінностей стосовно зміни поведінки як невід'ємної ознаки екологічної грамотності суперечить традиційній освітній практиці. Тому науковцями Південно-Іллінойського університету (США) запропоновано грунтовну схему для розвитку відповідального ставлення до довкілля. Дана схема містить чотири окремі рівні, кожен з яких сприяє виробленню такого ставлення.

Рівень 1 - "Екологічні концепції" - включає широкий перелік концепцій сучасної науки про довкілля та екологію, зокрема, динаміку чисельності виду, біогеохімічний цикл та абіотичні фактори впливу. Сюди ж можна додати відповідні політичні, економічні, психологічні та суспільні концепції.

Рівень 2 - "Світоглядне усвідомлення" - формує розуміння того, як особиста і групова поведінка впливає на взаємозв'язок між рівнем життя і якістю довкілля, а також наслідків впливу людини.

Рівень 3 - "Вивчення проблеми та її оцінка" - розвиває знання і навички, потрібні для вивчення проблем довкілля, та оцінки альтернативних рішень, спрямованих на їх подолання.

Рівень 4 - "Навички для охорони довкілля" - розвиває знання і навички, потрібні для того, щоб вміло діяти при вирішенні проблем довкілля.

Результати досліджень переконливо свідчать, що після проходження лише перших двох рівнів поведінка учнів переважно не змінюється. Ймовірно, що вона зміниться після засвоєння усіх чотирьох рівнів. Ефективність діяльності учнів на захист довкілля теж може зростати, якщо їх залучати до проведення власних досліджень (на рівнях 3 і 4). Поза всяким сумнівом, слід надавати більшої уваги створенню і поширенню навчальних програм, що охоплюють всі рівні, особливо третій і четвертий.

Науковці з інших дисциплін стверджують, що ще дві галузі повинні зробити значний внесок у формування відповідального ставлення до довкілля. Це - методика соціального маркетингу (наприклад, докладне оцінювання аудиторії, з'ясування її мотивації, зміна обсягів забезпечення програми) та принципи екологічної психології. До принципів екологічної психології належить засвоєння діапазону мотивів для зміни поведінки, усунення реальних і вигаданих перешкод для цієї зміни, забезпечення належною інформацією, утвердження соціальної відповідальності, висвітлення дій визнаних лідерів і рольових моделей та уникання підходів, що можуть спровокувати небажану реакцію. Від того, наскільки ці елементи наявні в освітній програмі або інформаційній кампанії, залежить ефективність зусиль, спрямованих на заохочення відповідального ставлення до довкілля.

 

to next section

[Ukrainian]  [English]  [Russian]